75 років від дня народження Є. П. Гуцала, українського письменника, поета, публіциста.

«Книга – завжди дзеркало,
 в якому відбивається не тільки дійсність,
 а й особа самого автора:
 з його життєвим досвідом, мистецькими здібностями, розумінням суспільних функцій літератури»

Євген Гуцало

 

Гуцало Євген Пилипович (14 січня 1937 – 4 липня 1995) – український письменник, поет, журналіст, публіцист. Лауреат літературної премії імені Юрія Яновського (1982), Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1985) та Міжнародної премії фундації О. і Т. Антоновичів (1995).

Доробок Євгена Гуцала — один із найбагатших кількісно і найрізноманітніших жанрово в українській літературі другої  половини ХХ століття. Він — поет, новеліст, повістяр, романіст, публіцист, есеїст. Його книги перекладені багатьма мовами.

Народився Євген Пилипович в селі Старому Животові (нині Новоживотів) на Вінниччині в сім’ї вчителів. Як пізніше згадував письменник, у дитинстві він захоплювався читанням книг, бо йому цікаво було довідуватись із них про життя, якого він не знав і яке відкривав уперше. Любов до читання з часом переросла в захоплення віршування. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло». Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені світлого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми. Закінчив у селі Гулівці середню школу, потім Ніжинський педагогічний інститут; працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині, в „Літературній Україні”, у видавництві „Радянський письменник”(нині „Український письменник”).

Перша книжка оповідань Є.Гуцала „Люди серед людей” вийшла у 1962 році й художньою формою та змістом пов’язала її автора з прозою „шістдесятників”. Відтоді письменник збагатив українську літературу кількома десятками збірок новел, оповідань, повістей, а також романами, книжками поезій та публіцистики. У 1987 році видано його „Твори у 2-х томах”, а у 1996-1997 роках (посмертно) – „Твори у 5-ти томах”.

Найбільшу славу і визнання авторові принесли твори для дітей, які займають значну частку його тврчого доробку: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Дитяча проза Є. Гуцала прикметна особливим, тільки йому властивим поетизованим зображенням стосунків між людьми.

Євген Гуцало був ще й дослідником. Свої думки й спостереження він виклав у збірці публіцистичних статей «Ментальність орди», присвяченій деконструкції культу російського народу, тривалий час нав’язуваного українцям. Книга побачила світ після смерті автора і за неї Євгену Гуцалу посмертно присуджено Всеукраїнську премію імені І. Огієнка.

До 75-річчя від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала в Національній парламентській бібліотеці України підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить найрізноманітніші твори автора («Люди серед людей», «Запах кропу», «Олень Август», «Княжа гора», «Шкільний хліб», «Діти Чорнобиля», «Блуд», «Ментальність орди» та ін.), переклади творів литовською та російською мовами, дослідження творчості письменника іншими авторами (Мрищук Н. П. «Мала проза Євгена Гуцала: Поетика жанру», Попович А. С. «Мовностилістичні особливості української сатирично-гумористичної прози» та ін.) тощо.

На виставці представлено документи з фондів НПБУ. Для пошуку інших видань автора радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.